Сильні духом: тендітна та мужня Аліса Фогель, дівчина-кіборг Наталія Кактус

 

507 день Україна протистоїть повномасштабному вторгненню росії. З кожним новим днем ми все більше ненавидимо окупантів, тому дуже чекаємо перемогу, донатимо на ЗСУ та допомагаємо один одному. 15 липня бібліотекарі провели зустріч-онлайн «Рятівники серед нас».

Присутні почули неймовірну історію жінки, матері, яка у перші дні війни здолала довгий шлях через пів Європи, з заходу на південь України, пішки з Миколаєва до Херсону та назад, пройшовши лінію фронту, лінію вогню, багато ворожих блокпостів, переживши неодноразові обшуки та небезпеку бути розстріляною, щоб забрати з Херсону на реабілітацію у Німеччину хвору доньку.

Зі слів Аліси: "Наталі була поранена детонуючою хвилею від РСЗО Град 24 лютого увечері, їй розірвало зовнішнє та внутрішнє вухо, поранення також розповсюдилося в ствол мозку. Вона була непритомна 6 годин. Їй пощастило, що кров вилилась зовні через вухо, це допомогло вижити. Наталі необхідно було евакуювати. Необхідних ліків залишалося на 7днів, то ми вимушені були ризикувати. Я її запитала, чи може вона іти. Наталі відповіла: "Я не можу, але ж піду, то мій шанс врятуватися. Якщо я маю померти, то у тебе на руках у боротьбі, а не сидячи вдома та очікуючи своєї смерті". Наталі знала, що може померти від перевантажень,бо таких поранених транспортують тільки лежачи"

То хто ж вона – тендітна та мужня Аліса Фогель? Вона херсонка, але вже багато років живе в Німеччині. Аліса вивчала психологію людини, і саме ці знання їй допомогли в деяких надскладних ситуаціях під час неодноразового спілкування з окупантами.

У Аліси в руках був великий пакет з медикаментами і  дамська сумочка фірми Marco Polo з великою кількістю косметики. Цю сумку Аліса спеціально взяла, щоб відволікти увагу окупантів від іншого. Так і сталося. Троє російських солдат декілька разів переглядали вміст цієї сумочки, викручуючи помади, заглядаючи у пудрениці, запитуючи у неї про невідомі їм предмети (наприклад, рожевий повербанк), демонструючи свою бестолковість. У цей час Аліса відчувала дуло автомата між лопатками. А старший окупант рився в її телефоні. І саме там, в чехлі смартфона була захована ще одна дуже важлива сімка. Її не знайшли.

Аліса була одягнена у просте  пальто, берет, на ногах швейцарські ботинки для гірського туризму. Саме через ці ботинки рашисти підозрювали, що жінка із спецназу.

Один із окупантів, знайшовши у сумці ось таку візитку львівського хостелу закричав: "Камандір! Ана нє та за каво сєбя видайот. Спєцподраздєлєніє  "ХОСТЕЛ". Аліса від почутого розреготалася, хоч і обстановка була надзвичайно тривожна. Але її правило: не показувати, що ти боїшся, спрацьовувало.

До деяких епізодів із вражаючої історії Аліси Фогель волонтер і друг нашої бібліотеки Євген Вєтров створив ілюстрації з допомогою штучного інтелекту. Цією картинкою штучний інтелект зобразив розповідь про те, як Аліса  йшла вздовж траси, вдалині бачила розбитий Чорнобаївський аеропорт. Російські танки під'їжджали дуже близько,  намагаючись спихнути її з траси в обочину. Далі їхав БТР.  Солдати російської армії, з направленими на жінку автоматами сиділи зверху. Вона повернула голову і сміливо подивилася у вічі окупантам. Вони не вистрілили.

Прийшовши в Херсон Аліса побувала на мітингу протестів проти окупантів. Ось як написала жінка у своєму Фейсбуці: Я сьогодні там, де потрібна найбільше!! Центральна площа Херсона! Мітинг проти окупантів! Вони стоять навпроти нас і їм страшно! Злочинці з мітками Z прикрилися автоматами, БТРом та бетонними блоками, вантажними машинами. Херсонці скандували: “Іди додому, поки живий”, “Слава Україні!”, “Героям Слава!”

"Ми взяли рюкзаки, Наталі маленький з ліками та водою. Я великий з документами, родиними їконами, їхніми дитячими фото - скарб нашої родини, трошки їжі, та вирушили. На вулиці було мінус 10"

Дорога Аліси з хворою донькою Наталкою з Херсона в Миколаїв була ще складнішою. Їх не один раз затримували на блокпостах, забирали документи, хотіли розстріляти, вони дивом пройшли по замінованій території. Наталка, хоч і дуже погано себе почувала, проявила неабияку мужність. Мама називала її дівчинкою- Кіборгом, - цим підтримуючи її силу волі та духу. Коли їх знову оточили окупанти Наталка кинула на землю свій наплічник, і сіла на нього без сил. На погрозу російського військового вона гнівно відповіла, що дуже втомилася і не встане!

Зі слів Аліси: "Нас допитували біля двох годин в кімнаті де ми були серед розбитого скла, один рух і ми поріжемся. Я розгребла трошки скла та посадила Наталі на рюкзак. Після допитів у неї почалися галюцінаціі. Так мозок став захищатися та економити ресурси на виживання. Вона змогла їх свідомістю своєю відкрити, це найскладніше що може людина. Я навіть не могла думати, що люди на таке здатні. Їй було на багато складніше за мене"

І знову слова із Фейсбука Аліси. Це вже історія. “Сьогодні 13.03.22 у нашій родині свято. Ми дісталися Миколаєва, вийшовши пішки з Херсона 11.03.22. Вчора був складний для нас день, ми переходили лінію фронту в Херсонській області в с. Киселівка - с. Благодатне Херсонської області. З Посад-Покровського вже контролюється ЗСУ, у Шевченковому стоять наші війська. Наталі виявила велику мужність, неймовірну стійкість та силу духу. Вранці сьогодні побачивши наших військових вона з неймовірною радістю бігла і кричала - наші!!!! Там за спиною залишилися подих смерті, там за спиною окупована російськими військами територія моєї країни, мого міста“

На долю Аліси Фогель та Наталки Кактус випав цей важкий шлях. Вони сміливо, мужньо та достойно його пройшли. І як зазначила Аліса “сила нашого духу була підкріплена мужністю співгромадян, які скандують на мітингу “Херсон - це Україна!!“,  “Ми разом!! Де б ми не були, громадяни України!“, “Ми Єдина Соборна Україна!“, “МИ РАЗОМ!!!!!! “

 

Всім присутнім було цікаво дізнатися більше про тендітну та мужню Алісу Фогель. То ж з інтересом слухали її розповідь про себе як про модель

та як про хранительку палацу СанСусі у Потсдамі.

Дві години спілкування пролетіли на одному диханні, подарувавши всім масу різних емоцій: захоплення мужністю героїнь, здатністю не втрачати гідність, жартувати і сміятися у надскладних ситуаціях, страх перед випробуваннями, уявивши себе на їхньому місці, захоплення злагодженими діями воїнів української армії, зневага та огида до російських окупантів.

 

Присутні дякували Алісі, що розповіла свою історію, дякували бібліотекарям за організацію такої зустрічі.

І ми всі - українці дякуємо ЗС України за наші ранки, дні і ночі, дякуємо за життя. Чекаємо перемогу! Наближаємо її своїми думками, словами, справами.

Слава Україні!