День Української Державності

 

Історія української державності – це не 30 років незалежності. І навіть не 100 років, як могло б здатися, якщо починати відлік від Української Народної Республіки, яка постала в 1917 році. Українській державності – понад 1000 років. 

Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

Під час онлайн-спілкування на тему "Історія української державності від Скіфії до сьогодення", яке пройшло напередодні, користувачі бібліотеки-філії №6 дізналися про історію цього дня, познайомилися з інформаційними матеріалами до Дня Української Державності - 2023 на сайті Українського інституту національної пам'яті.

Присутні спробували самостійно назвати спадки України від Русі, Галицько-Волинської держави, від Великого князівства Литовського, від козацької доби, від УНР, ЗУНР, від Української держави Павла Скоропадського і перевірили свої знання через інфографіку з сайту Українського інституту національної пам'яті. 

Для того, щоб краще вивчити історію України, її державотворення бібліотекарі запропонували присутнім самостійно переглянути анімаційний фільм "Історія України за 15 хвилин", а також порекомендували книгу Братів Капранових «Мальована історія Незалежності України». 

Це книжка і для дорослих, і для дітей. Короткий і зрозумілий виклад подій минулого разом із мальованими історіями допоможе читачам легко зорієнтуватися у такому складному питанні, як походження Української держави та боротьба за її встановлення.

З цікавістю присутні відповідали на запитання вікорини "Моя Україна".

Спробуйте і ви, шановні читачі бібліотечного блогу.

Що ми знаємо про нашу державу? Херсонська бібліотека-філія №6 пропонує перевірити наскільки ви ерудовані у питаннях українського державотворення, яке має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

Вікторина «Моя Україна» – саме для цього. Оберіть один варіант відповіді із запропонованих, а потім натисніть позначку в правому нижньому куті. Успіхів! 

 

Сьогодні знання історії нашого державотворення є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни російської федерації проти України. Реальна історія спростовує фейки російської пропаганди ніби-то України - штучна нежиттєздатна держава. Тому нинішня війна - це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

І насамкінець слова з книги Братів Капранових: "Вчися пишатися своїми предками, і нащадки пишатимуться тобою. Бо ж українець - не тільки той, чиї діди були українцями, а той, чиї діти будуть українцями"

Вітаємо з Днем Української Державності!

Сильні духом: тендітна та мужня Аліса Фогель, дівчина-кіборг Наталія Кактус

 

507 день Україна протистоїть повномасштабному вторгненню росії. З кожним новим днем ми все більше ненавидимо окупантів, тому дуже чекаємо перемогу, донатимо на ЗСУ та допомагаємо один одному. 15 липня бібліотекарі провели зустріч-онлайн «Рятівники серед нас».

Присутні почули неймовірну історію жінки, матері, яка у перші дні війни здолала довгий шлях через пів Європи, з заходу на південь України, пішки з Миколаєва до Херсону та назад, пройшовши лінію фронту, лінію вогню, багато ворожих блокпостів, переживши неодноразові обшуки та небезпеку бути розстріляною, щоб забрати з Херсону на реабілітацію у Німеччину хвору доньку.

Зі слів Аліси: "Наталі була поранена детонуючою хвилею від РСЗО Град 24 лютого увечері, їй розірвало зовнішнє та внутрішнє вухо, поранення також розповсюдилося в ствол мозку. Вона була непритомна 6 годин. Їй пощастило, що кров вилилась зовні через вухо, це допомогло вижити. Наталі необхідно було евакуювати. Необхідних ліків залишалося на 7днів, то ми вимушені були ризикувати. Я її запитала, чи може вона іти. Наталі відповіла: "Я не можу, але ж піду, то мій шанс врятуватися. Якщо я маю померти, то у тебе на руках у боротьбі, а не сидячи вдома та очікуючи своєї смерті". Наталі знала, що може померти від перевантажень,бо таких поранених транспортують тільки лежачи"

То хто ж вона – тендітна та мужня Аліса Фогель? Вона херсонка, але вже багато років живе в Німеччині. Аліса вивчала психологію людини, і саме ці знання їй допомогли в деяких надскладних ситуаціях під час неодноразового спілкування з окупантами.

У Аліси в руках був великий пакет з медикаментами і  дамська сумочка фірми Marco Polo з великою кількістю косметики. Цю сумку Аліса спеціально взяла, щоб відволікти увагу окупантів від іншого. Так і сталося. Троє російських солдат декілька разів переглядали вміст цієї сумочки, викручуючи помади, заглядаючи у пудрениці, запитуючи у неї про невідомі їм предмети (наприклад, рожевий повербанк), демонструючи свою бестолковість. У цей час Аліса відчувала дуло автомата між лопатками. А старший окупант рився в її телефоні. І саме там, в чехлі смартфона була захована ще одна дуже важлива сімка. Її не знайшли.

Аліса була одягнена у просте  пальто, берет, на ногах швейцарські ботинки для гірського туризму. Саме через ці ботинки рашисти підозрювали, що жінка із спецназу.

Один із окупантів, знайшовши у сумці ось таку візитку львівського хостелу закричав: "Камандір! Ана нє та за каво сєбя видайот. Спєцподраздєлєніє  "ХОСТЕЛ". Аліса від почутого розреготалася, хоч і обстановка була надзвичайно тривожна. Але її правило: не показувати, що ти боїшся, спрацьовувало.

До деяких епізодів із вражаючої історії Аліси Фогель волонтер і друг нашої бібліотеки Євген Вєтров створив ілюстрації з допомогою штучного інтелекту. Цією картинкою штучний інтелект зобразив розповідь про те, як Аліса  йшла вздовж траси, вдалині бачила розбитий Чорнобаївський аеропорт. Російські танки під'їжджали дуже близько,  намагаючись спихнути її з траси в обочину. Далі їхав БТР.  Солдати російської армії, з направленими на жінку автоматами сиділи зверху. Вона повернула голову і сміливо подивилася у вічі окупантам. Вони не вистрілили.

Прийшовши в Херсон Аліса побувала на мітингу протестів проти окупантів. Ось як написала жінка у своєму Фейсбуці: Я сьогодні там, де потрібна найбільше!! Центральна площа Херсона! Мітинг проти окупантів! Вони стоять навпроти нас і їм страшно! Злочинці з мітками Z прикрилися автоматами, БТРом та бетонними блоками, вантажними машинами. Херсонці скандували: “Іди додому, поки живий”, “Слава Україні!”, “Героям Слава!”

"Ми взяли рюкзаки, Наталі маленький з ліками та водою. Я великий з документами, родиними їконами, їхніми дитячими фото - скарб нашої родини, трошки їжі, та вирушили. На вулиці було мінус 10"

Дорога Аліси з хворою донькою Наталкою з Херсона в Миколаїв була ще складнішою. Їх не один раз затримували на блокпостах, забирали документи, хотіли розстріляти, вони дивом пройшли по замінованій території. Наталка, хоч і дуже погано себе почувала, проявила неабияку мужність. Мама називала її дівчинкою- Кіборгом, - цим підтримуючи її силу волі та духу. Коли їх знову оточили окупанти Наталка кинула на землю свій наплічник, і сіла на нього без сил. На погрозу російського військового вона гнівно відповіла, що дуже втомилася і не встане!

Зі слів Аліси: "Нас допитували біля двох годин в кімнаті де ми були серед розбитого скла, один рух і ми поріжемся. Я розгребла трошки скла та посадила Наталі на рюкзак. Після допитів у неї почалися галюцінаціі. Так мозок став захищатися та економити ресурси на виживання. Вона змогла їх свідомістю своєю відкрити, це найскладніше що може людина. Я навіть не могла думати, що люди на таке здатні. Їй було на багато складніше за мене"

І знову слова із Фейсбука Аліси. Це вже історія. “Сьогодні 13.03.22 у нашій родині свято. Ми дісталися Миколаєва, вийшовши пішки з Херсона 11.03.22. Вчора був складний для нас день, ми переходили лінію фронту в Херсонській області в с. Киселівка - с. Благодатне Херсонської області. З Посад-Покровського вже контролюється ЗСУ, у Шевченковому стоять наші війська. Наталі виявила велику мужність, неймовірну стійкість та силу духу. Вранці сьогодні побачивши наших військових вона з неймовірною радістю бігла і кричала - наші!!!! Там за спиною залишилися подих смерті, там за спиною окупована російськими військами територія моєї країни, мого міста“

На долю Аліси Фогель та Наталки Кактус випав цей важкий шлях. Вони сміливо, мужньо та достойно його пройшли. І як зазначила Аліса “сила нашого духу була підкріплена мужністю співгромадян, які скандують на мітингу “Херсон - це Україна!!“,  “Ми разом!! Де б ми не були, громадяни України!“, “Ми Єдина Соборна Україна!“, “МИ РАЗОМ!!!!!! “

 

Всім присутнім було цікаво дізнатися більше про тендітну та мужню Алісу Фогель. То ж з інтересом слухали її розповідь про себе як про модель

та як про хранительку палацу СанСусі у Потсдамі.

Дві години спілкування пролетіли на одному диханні, подарувавши всім масу різних емоцій: захоплення мужністю героїнь, здатністю не втрачати гідність, жартувати і сміятися у надскладних ситуаціях, страх перед випробуваннями, уявивши себе на їхньому місці, захоплення злагодженими діями воїнів української армії, зневага та огида до російських окупантів.

 

Присутні дякували Алісі, що розповіла свою історію, дякували бібліотекарям за організацію такої зустрічі.

І ми всі - українці дякуємо ЗС України за наші ранки, дні і ночі, дякуємо за життя. Чекаємо перемогу! Наближаємо її своїми думками, словами, справами.

Слава Україні! 

 

Літературні загадки Світована

 

Згадуючи бібліотечну зустріч, присвячену творчості сучасного українського письменника Мирослава Дочинця пропонуємо ще раз поговорити про  книгу "Світован. Штудії під небесним шатром".

Ця книга - повна захоплення і любові розповідь про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом. Він жив, як дихав, власним життям явив спроможність бути вільним у світі, який ловить і поневолює людину. Для сучасної, заблуканої серед штучних міражів людини світло його досвіду постає опорою для порятунку. Між рядками щирого письма живе горний дух, нурт живої природи, правда первісної оселі.

Сьогодні не всім легко знайти паперову книгу, тому ми знову рекомендуємо вам прослухати аудіокнигу М. Дочинця "Світован. Штудії під небесним шатром"

А нас ця книга надихнула на творчість. Пропонуємо розгадати літературні загадки Світована «Всяка пташка своїм носиком живе». 

Птахи - справжня окраса живої природи. Вони дивують нас розмаїттям свого оперення, цікавою поведінкою та чудовим співом. Птахів ми зустрічаємо щодня, і так звикли до них, що здається, ніби добре їх знаємо. Перевірте себе. Чи всіх птахів Світована ви знаєте?

Описи птахів взяті з книги.

Літературні загадки Світована «Всяка пташка своїм носиком живе». Пропонуємо два варіанта гри.

Бажаємо успіхів!

Аудіокнига Вічник. Сповідь на перевалі духу

Друзі! Поговоримо про книгу сучасного українського автора Мирослава Дочинця "Вічник".

"Мирослав Дочинець замолоду познайомився з дивовижним чоловіком. Його спогади майбутній письменник ретельно занотовував. Життєпис закарпатського мудреця і унікального цілителя Андрія Ворона і став основою для книги "Вічник". Це – сповідь великої душі, документ мудрого серця. Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це – подарунок доля для того, хто запитує себе: "Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду?" Це письмо допоможе віднайти себе і укріпить у великому Переході з нічого у щось."

Щемлива сповідь січовика-знахаря, що пережив ізольоване виживання в Чорному лісі, Колиму, тайгу, тортури, приниження, моря, скитання світом, попри всі випробування, зоставшись собою – з незламною волею, жагою до життя, мудрістю, світлом усередині – вічником. Важко читати рядки болісного минулого, аби не просякнути ненавистю, бажанням помсти, чи бодай справедливості.

Дорогі наші читачі! У 2020 році ми провели чудовий захід, присвячений творчості автора "Енергія письма Мирослава Дочинця"

Тоді ми робили огляд різних книг, в тому числі і книги "Вічник".

А сьогодні пропонуємо вам прослухати аудіокнигу "Вічник", перейшовши за цим посиланням: 

http://surl.li/itctd

Ось декілька відгуків про аудіокнигу від читачів-слухачів:

І знову насамкінець слова Мирослава Дочинця: "Життя любить, щоб ним жити. Щоб ним доро-жити, добро-жити, любо-жити. Тоді воно відповідає взаємністю і тримається тебе"

Аудіокнига. Новий формат читання.

Шановні читачі блогу, користувачі бібліотеки-філії №6 Херсонської ЦБС сьогодні ми, через агресію російської федерації, розкидані по всьому світу. Згадуємо наші душевні зустрічі у бібліотеці! Сподіваємося, що вони продовжаться, не хочемо втратити вас, як читачів. 

Ми впевнені, що не всі ви маєте зараз доступ до книг у звичайному паперовому форматі, особливо української. Тому рекомендуємо аудіокниги, які сьогодні користуються великою популярністю.

Їх можна слухати будь де: чи то в Херсоні, Миколаєві, Одесі, Дніпрі, Хмельницькому, Львові, чи то в Польщі, Німеччині, Болгарії, Румунії, Норвегії тощо. Аби був інтернет.

Аудіокнига - це вибір на користь сучасності та мобільності. Ми будемо вам пропонувати тільки безкоштовні аудіокниги.

Сьогодні знайомимо вас з творцем історичних оповідань Адріаном Кащенко.

Запитайте нині першого-ліпшого читача, хто такий Адріан Кащенко, і почуєте у відповідь: «Не знаю...». А був час, коли в середовищі людей, яким небайдужа була доля України, її історія, культура, зачитувалися книжками цього письменника.

За часів СРСР усі твори Кащенка заборонили й вилучили з бібліотек. До 1989 року про нього ніхто не згадував. У 1921-му український літературознавець Петро Єфремов впорядкував шеститомник творів Кащенка, але подальша доля цієї праці невідома. Досі не знайдено ні особистого архіву, ні листів письменника. Навіть могила його не збереглася. Після шести десятиліть Адріан Кащенко знову промовив своє слово до читача.

Закликаємо вивчати історію нашої країни в тому числі і через твори письменника.

15 червня 1775 року за наказом Катерини ІІ московські війська зруйнували Запорізьку Січ. Про цю подію пропонуємо прослухати історичне оповідання Андріана Кащенка "На руїнах Січі"

В оповіданні "Перерід" об'єктом письменницької уваги стало таке грізне явище, як цілковите виродження українських поселенців, примусово вивезених на Урал ще в роки кріпаччини. Їх закупив князь Д. (не хто інший, як Демидов) і пішо вивів на Урал як робочу силу для своїх металургійних заводів. Два роки мандрували, дев'ять років працювали, а коли вийшла воля, начальство все одно не дозволило їм повернутися на Україну і поселило усіх «хохлів» трьома великими слободами, в яких мешкало понад десять тисяч чоловік.

Перерід — це знайдена письменником формула національної трагедії. Тільки ті з українців, хто прибув дорослим, ще пам'ятають Україну, знають рідну мову, але вже не розмовляють нею. 

Друге і третє покоління знає про батьківщину з розповідей батьків і дідів. А тим часом у життя входить уже четверте покоління, яке нічого не знає і не пам'ятає. 

Мине небагато часу, розвіються на порох останні привезені з України рушники та пучечки волошок і залишиться тільки перерід — болюча рана багатовікової історії України.

Натхненні віковою імперською політикою, нескінченним розширенням територій і безкарністю, російські можновладці століттями нищать і асимілюють корінні народи захоплених територій. Одним з інструментів, який використовувала і використовує нині рф проти українців, є депортація, тобто примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави загалом. Також насильницьки вивезені люди часто ставали безоплатною робочою силою. 

До Першої світової війни з України за Урал виїхало до 2 млн осіб і за чисельністю українці значно переважали ін. мігрантів, становлячи від 60 до 90 % їхнього складу. 

Сьогодні росія знову депортує населення з тимчасово окупованих українських територій.

Допомагаймо ЗСУ, хто як може, вигнати ворога з нашої землі! Наше покоління повинно перемогти агресора, щоб більше від них не страждали наші діти та онуки. Слава Україні!

Сильні духом

Масове волонтерство, та ще й в умовах окупації - явище, яким українці дивують світ.

Центральна бібліотека імені Лесі Українки ініціювала провести загальносистемний Марафон «Сильні духом» у всіх працюючих бібліотеках міста. А саме зустрічі з волонтерами, відомими публічними херсонцями, котрі з початком повномасштабного вторгнення зайняли проукраїнську позицію та активно допомагали людям.

Ми запросили на зустріч херсонку Ірину Саліхову.  У рідному місті Ірина – людина  відома. Перш за все, як класна журналістка, яка  працювала в усіх видах ЗМІ – газета, радіо, телебачення, онлайн… І всюди виділялася тим, що зазвичай іменують власним творчим почерком. 

Ірина Саліхова вже у перші дні повномасштабного вторгнення військ рф в Україну організувала у Херсоні волонтерську ініціативу "Котики-патріотики", і всі її зусилля спрямувала на допомогу лікарням і людям, які потребували допомоги. Президент України 30 грудня вручив Ірині відзнаку "Золоте серце". 

Тож «Сильні духом» - це беззаперечно про неї – про Ірину Саліхову.

Перш ніж надати слово гості, бібліотекарі ще раз нагадали всім присутнім про сьогоднішню ситуацію на Херсонщині, переглянули декільки промовистих світлин з підтопленням та обстрілами російської армії.

Одним волонтерським духом зустріч об'єднала людей з Херсона та Херсонщини, Миколаєва, Одеси та Одеської області, Дніпра, Києва, Польщі, Німеччини та Норвегії, - українців, яким болить Херсон і, яким небайдужа доля Херсонщини.

Всі присутні дуже уважно слухали розповідь Ірини про волонтерство в окупації, про волонтерську ініціативу "Котики-патріотики", про ризики, про величезне фізичне та моральне навантаження, 

про щастя, коли через блокпости машина "гуманітарки" приїжджала неушкодженою та про радість, коли потрібні ліки доходили до хворих. А ще болючі спогади про виїзд через численні блокпости, які так знайомі багатьом присутнім на заході.

Ірина Саліхова також поділилася своїми думками щодо сьогоднішньої складної ситуації на Херсонщині, порадила, з ким контактувати щодо надання гуманітарної допомоги і, що саме зараз потрібно Херсону та області.

Під час зустрічі вийшло цікаве спілкування. Користувачка бібліотеки Тетяна Фиріна розповіла зміст телефонної розмови з подругою, яка знаходиться в Олешках з хворою мамою на четвертому поверсі без світла та води, і ніякої допомоги. Ольга Маляренко поділилася своїм досвідом волонтерської допомоги для мешканців лівобережної Херсонщини. 

Ірина за свою волонтерську роботу була нагороджена відзнакою «Золоте серце». Президент України нагороджував всього п’ятдесят  волонтерів з усієї країни. Херсонці пишаються тим, що серед них була і наша сильна духом Ірина Саліхова. На врученні нагороди «Золоте серце» волонтери, які допомагали армії казали, що це неможливо, те, що робили «котики-патріотики». А «котики»  не знали, що це неможливо, і робили.

Присутні подякували Ірині Саліховій за волонтерську та інформаційну роботу, цікаві та щемливі розповіді, за її золоте серце і сильний дух.

Флешмоб "Стрічка єднання"

26 травня 2023 у бібліотеках України відбувся флешмоб на підтримку лівого берега Херсонщини "Стрічка єднання". Користувачі нашої бібліотеки взяли активну участь у флешмобі.

До флешмобу "Стрічка єднання" долучилися також і користувачі бібліотеки, які тимчасово перебувають за кордоном але всім серцем з Херсонщиною - вільною, неподільною і недоторканою. Не знайшовши жовто-блакитних стрічок, проявили креативність, і ось що вийшло.

Лівий берег, не здавайся!

Якщо Бог допустив у твоє життя випробування - він знав, що ти його здолаєш… Тримайся!

"... не знаходить душа моя спокою

наші тут а на тім вороги

розділились війною жорстокою

такі рідні колись береги..."

Ми знаємо, як це нестерпно. Терпіння вам, мешканці лівобережжя Херсонщини. Скоро будемо разом!!!

Слава ЗСУ! Слава Україні!

Вірш "Не знаходить душа моя спокою..." читає Олександр Вєтров